Страшні роки моєї України

2017-11-25

«Рана, яка була завдана українському народу, зачепила фундамент всього людства»,

− Глава УГКЦ-

24 листопада напередодні Дня пам'яті жертв голодоморів, у Василькові провели мітинг-реквієм. Працівники культури разом з Васильківським НВК зібралися всі біля пам'ятника «Жертвам голодомору 1932-33років», який знаходиться на сільському кладовищі. Ведучі Людмила Шпонька та Ігор Кураш розпочали мітинг. Нагадали, що у суботу 25 листопада по всій Україні по всіх містах і селах відбудеться Всеукраїнська акція «Запали свічку!» присвячена вшануванню пам'яті померлих від голоду.

Пам’ять людей про голодомор каралась смертю. Важко було мовчати, але мовчали. Людську пам’ять було взято під конвой. На роки, на десятиліття... Страшне приневолене мовчання... Довго чекали, але дочекались коли ожила, проснулась людська пам’ять. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Це була безкровна війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос - без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, було знищено голодом мільйони людей! Тільки дітей, зморених голодом - 3 млн. 900тис.! Ось наслідки цієї війни. І це ще не остаточний підрахунок жертв.

За архівними даними в селі Васильків померло з голоду- 409 осіб, але ця цифра не відповідає дійсності. Бо саме зі слів очевидця того часу, Петра Павловича Коваля: «Півтори тисячі людей померло в нас в селі. Там, де немає хрестів –отам могили тих, хто помер з голоду. Кидали всіх в одну яму, навіть живих…»

Учні місцевого НВК зачитали спогади очевидців,а саме: Ольги Бондаренко, Явдохи Рукавець, Марфи Бакалини, Ольги Марченко, Лукерії Тертичної, Василини Боднар - нині ці всі люди покійні. Моторошно перечитувати свідчення і спогади тих, хто зміг вижити до наших днів і донести до нас пам’ять про жертви голодомору та правду про той жах, який вони пережили.

«Коли ми відчуємо, що пережили ті люди, то збагнемо, де коріння сьогоднішніх проблем…»

По закінченню під звуки дзвонів, вшанували жертви Голодомору 1932-1933років- хвилиною мовчання та покладанням квітів.