• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Шполянщина - географічний центр України

Шполянський район розташований в південній частині Черкаської області.

За найновішими дослідженнями географічний центр України знаходиться на Шполянщині.

За висновками вчених Київського науково-дослідницького інституту геодезії і картографії, Головного управління геодезії, картографії та кадастру земель при Кабінету Міністрів України на північній околиці міста Шполи знаходиться географічний центр України: широта 49 градусів 41 мінута, довгота 31 градус 23,4 мінути.

23 липня 2004 року було проведено офіційне винесення на місцевості точки географічного центру території України.

Неподалік дороги між селами Мар'янівка та Сигнаївка закладено символічну капсулу.

/Files/images/показчик місця знаходження Географічного центру України0.jpg

На околиці міста Шполи зведено пам'ятний знак «Шпола – географічний центр України».

/Files/images/Шполянщина - географічний центр території України.jpg

Сучасна територія району межує на заході з Катеринопільським та Звенигородським, на півночі - з Городищенським, на північному сході — із Смілянським районами Черкаської області та півдні та південному сході - із Новомиргородським районом Кіровоградської області. Розміщується на Придніпровському підвищенні, яке являє собою корінне плато з густою сіткою річок, балок та ярів у центральній частині Черкаської області.

На території району протікають річки — Шполка. Гнилий Ташлик, Велика Вись.

В районі є корисні копалини місцевого значення: граніт, глина, пісок каолін, торф.

Клімат району - помірно континентальний.

Площа району - 1105 км2.

Чисельність населення - 50 тис. осіб, у тому числі: міського населення - 19 тис. осіб; сільського — 31 тис. осіб.

Кількість населених пунктів — 37, у тому числі 1 місто (Шпола) та 36 сільських поселень.

Шполянський район створено у березні 1923 року.

Районний центр — місто Шпола.

У жовтні 1938 року - Шпола отримала статус міста.

У січні 1954 року - Шполянський район увійшов до складу новоутвореної Черкаської області.

Остаточно територія Шполянського району відбулась у тих межах, що нині, із січня 1967 року.

Район з'єднаний з обласним центром іншими містами та районами досить розгалуженою мережею автомобільних і залізничних шляхів. Шполянщиною пролягає автомагістраль Черкаси-Умань, а також залізнична колія Цвіткове-Христинівка (залізничний вокзал м. Шпола).

Відстань до обласного центру м. Черкаси - 75 км..

До найближчого річкового порту м. Черкаси - 80 км.

До вузлової залізничної станції ім. Шевченка - 55 км.

У місті діє 5 автобусних маршрутів, працює таксі.

Шполянський район утворено у 1923 році.

Площа району становить 1100 кв. км. До складу району входять 37 населених пунктів, де мешкають 46,06 тис. жителів.

У 1938 р. Шпола отримала статус міста. У 1954 р. Шполянський район увійшов до складу новоутвореної Черкаської області.

Остаточно територію Шполянського району було встановлено у 1967 р.

Шполянський район визначається тим, що Державною службою геодезії, картографії та кадастру й Національною радою географічних назв в 2004 році встановлено, що географічний центр території України знаходиться біля м. Шполи, на околиці с. Мар’янівка.

Шполянщина відома як край невтомних трударів-землеробів, предки яких вже понад 5000 років тому обробляли родючі землі краю.

На території району протікають річки: Шполка, Гнилий Ташлик, Велика Вись.

У районі є поклади корисних копалин: граніту, глини, піску, каоліну, торфу.

Через територію Шполянського району пролягає автомагістраль Черкаси-Умань та залізнична колія Цвітково-Христинівка. У межах міста знаходиться залізнична станція Шпола, райцентр має автобусне сполучення з Києвом, Вінницею, Одесою, Кіровоградом, Уманню та селами району.

Шполянщина має давню історію. На території району виявлено поселення трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янські поселення черняхівської культури.

Територія Шполянського району розташована в межах Придніпровської височини, в басейні річок Дніпра та Південного Бугу. Рельєф рівнинний, слабко порізаний ярами та балками. Найвищою точкою Шполянщини є відмітка у 222 м, що знаходиться на південь від м. Шполи (траса на с. Скотареве).

У геологічному відношенні район досліджено недостатньо. Тектонічна структура Шполянського району відповідає Українському кристалічному щиту, який остаточно був сформований близько 3 млрд. років тому назад, у архейську та протерозойську ери. Щит – це найдавніша структура Східно-Європейської платформи. Він складений дислокованими, різновіковими докембрійськими осадово-метаморфічними та вулканічними породами. На докембрійських породах Українського кристалічного щита зустрічаються осадові відклади крейдового періоду, а також відклади палеогену та неогену. Тому на території Шполянщини можна віднайти гірські породи та мінерали вулканічного походження. Вони широко представлені сірими гранітами. Однак не виключено, що окрім гранітів тут залягають і інші гірські породи та мінерали саме вулканічного походження. Більш пізніші геологічні епохи полишили після себе корисні копалини осадового походження, а саме: торф, глину, пісок, каолін, бентонітову глину, тощо.

На формування рельєфу та корисних копалин Шполянщини мали вплив різні екзогенні фактори, в тому числі древнє зледеніння. Територією Шполянського району ще 250 тис. років тому пройшов льодовик. Насувався він із Скандинавії кількома наступами. Найбільшим за охопленням території та товщею було Дніпровське зледеніння, яке, зайшовши на територію сучасної України, зупинилось на широті Києва, окремим потічком пішло по Дніпру, аж до Дніпропетровська, захопивши й територію Черкаської області та, зокрема, Шполянського району. Край цього більш як 500-метрового льодовика проходив між Шполою та Сигнаївкою. Тому в Сигнаївці діє піщаний кар’єр, де добувається пісок, який і є кінцевою мореною (продуктом руйнування) Дніпровського зледеніння. Крім того, льодовик частково згладив та вирівняв нерівності поверхні, тому амплітуди перепадів висот у цій частині Придніпровської височини є значно меншими.

Клімат Шполянщини – помірно-континентальний. Середня t˚ січня -6˚С; липня - + 20˚. Опадів за рік випадає близько 550 - 600 мм. Коефіцієнт зволоження приблизно дорівнює 1. Переважають північно-західні вітри, які приносять з Атлантики атмосферну вологу. Взимку холодне арктичне повітря призводить до значних знижень температури повітря, влітку – до грозових дощів. Влітку до нас може проникати сухе тропічне повітря з півдня, яке може викликати посуху.

Річкова сітка Шполянського району не дуже густа. Річки невеликі і є притоками інших великих рік України. Найдовшою річкою нашої місцевості є річка Шполка, загальна довжина якої складає 53 км. Бере вона свій початок від постійних джерел поблизу хутора Ховківка і несе свої води до річки Гнилий Тікич, яка впадає в р. Синюху, а та, в свою чергу, – у Південний Буг. Таким чином, р. Шполка – це річка басейну Південного Бугу. Однак, частина річок Шполянщини несе свої води до басейну Дніпра, як от річка Гнилий Ташлик. Отже, територія Шполянського району знаходиться на вододілі двох великих українських рік Дніпра і Південного Бугу. Водні артерії Шполянщини є типовими рівнинними річками, з невеликим похилом та падінням. Живлення річок є змішаного типу: талими сніговими водами, дощовими та підземними водами. Режим є також типовим: повінь настає наприкінці березня, трапляються незначні літні паводки під час зливових дощів, в кінці літа – на початку осені – межень, - найнижчий рівень води в річках. Озера всі переважно штучного походження. Найбільшим ставом у місті Шпола є став у центрі, який дістав назву Червоний. Його створили ще наприкінці XIX ст. з метою відпочинку на його берегах.

Ґрунти нашої місцевості дуже родючі і представлені малогумусними вилугованими чорноземами. Сформувались вони на лесах та лесовидних суглинках саме наприкінці льодовикового періоду, який відбувався у четвертинному періоді останньої кайнозойської ери. Тоді ж почала формуватись сучасна флора та фауна.

Територія Шполянщини лежить у лісостеповій зоні, в межах Дніпровсько-Дністровської лісостепової провінції, Центральнопридніпровської височинної області.

Природа значною мірою змінена діяльністю людини, тому всюди поширені антропогенні ландшафти: населені пункти та їх околиці, поля, лісосмуги, сади, городи, дороги, тощо. Ліси також зазнали антропогенного впливу. Це і планова вирубка, і планові нові лісонасадження, тощо. Загальна площа лісонасаджень становить 13 тис. га. Серед головних порід дерев переважають дуби, граби, ясені, клени, липи і т.д. До природоохоронних об’єктів нашого краю відносяться заповідні урочища «Дар’ївка», «Довжик», «Півник» тощо.

Туристичний маршрут

Екскурсія містом та його цікавим минулим

1. Виїзд з місця перебування до м. Шполи.

Шполянщина має давню історію.На території району виявлено поселення трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янські поселення черняхівської культури.У XV—XVII століттях на території району існували поселення Лебедин, Капустине, Матусів, Сигнаївка, Шпола та інші, які були опорними пунктами на кордоні з татарським степом.

Мешканці району брали участь у визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького, гайдамацькому русі на Коліївщині.

В 1793 році після возз'єднання Правобережної України з Росією Шлола стала містечком Брацлавського намісництва, а з 1795 року - Вознесенського, а з 1797 року - Київської Губернії. Основним заняттям жителів було сільське господарство. Поступово розвивалась в Шполі промисловість. В 1812 році тут виникла полотняна мануфактура.

У першій половині 19 ст. в Матусові, Лебедині та Шполі з'явилися цукрові заводи, потужність яких швидко зросла після скасування кріпосного права і використання вільнонайманої праці.

У 1866 році створено Шполянську волость, яка на кінець 19 століття стала значним хлібним, цукровим і робітничим ринком. Зростанню містечка сприяли введення в дію у 1891 році залізничної колії Христинівка-Шпола та виникнення таких форм господарювання як економії, в яких застосовують 4-7 пільні сівозміни, плуги поліпшеної системи господарювання, культиватори і дискові борони.

На початку 20 століття станція Шпола займала одне з перших місць у Київській губернії по вивезенню зерна.

Двічі на місяць у Шполі проводились ярмарки з оборотом 20000 рублів і двічі на тиждень - базари з оборотом до 2 тисяч рублів.

На 1 січня 1900 р. в Шполі вже налічувалось 1856 дворів і 10133 жителів.

В роки Великої Вітчизняної війни тисячі шполян захищали рідну землю від німецько-фашистських загарбників, бої за Шполу були особливо жорстокими (це був один із районів Корсунь-Шевченківської битви). 27 січня 1944 року 155-а танкова Червонопрапорна бригада під командуванням підполковника І.І.Прошина визволила місто.

Після визволення району шполянці добровільно зібрали 1,1 млн.крб. на створення танкової колони "Колгоспник Шполянщини". За цей приклад героїчного громадянського подвигу Державний Комітет Оборони СРСР відзначив трудівників району пам'ятним Червоним прапором. На честь трудового подвигу жителів району в місті встановлено пам'ятний знак "Танк Т-34" (1984 р., травень).

2. Екскурсія Шполянським районним краєзнавчим музеєм.

Музей – це скарбниця, в якій, для майбутніх поколінь зберігаються частинки історії. Тому і робота Шполянського районного краєзнавчого музею спрямована на вивчення та дослідження історії нашого краю та збереженню предметів старовини, що висвітлюють побут, культуру, традиції наших предків. Результатом такої праці стають ґрунтовні зміни та вдосконалення в експозиції музею, щоб кожен відвідувач міг перейнятись духом поколінь.

Шполянський край багатий історичним минулим. Це і Чорний шлях через рідний край, і козацтво, з яким пов’язано виникнення більшості населених пунктів, історичні дані про життя давніх людей, що відносяться до періоду трипільської культури.

Музей – чудовий подарунок підростаючому поколінню. Завітавши в Шполянський краєзнавчий музей, ніби потрапляєш у минуле нашого краю. В залі «Старожитності» в експозиції «Далеке минуле краю» можна побачити предмети, які відносяться до III – VIII ст. н е. Це і частини жіночих прикрас, підвіски Київської Русі, лунник давньослов'янського періоду, фібули Пеньківської культури. А також наконечники для стріл раннього скіфського періоду знайдені на території Шполянського району. В Шполянському районному краєзнавчому музеї діє постійно діюча експозиція предметів побуту жителів Шполянщини ХІХ-ХХ ст. Тут присутні речі, що могли побутувати в кожній сім'ї. Це і радіоприймачі середини ХХ ст., ручна швейна машинка початку ХХст., дерев'яна телеграма кінця ХІХ ст. та багато іншого. Велику частину колекції займають фарфорові та фаянсові вироби найбільших виробників ХІХ-ХХ ст. Це тарілки, блюда, чашки, вироби художньої кераміки виготовлені на фарфорових фабриках товариства братів Кузнєцових ХІХ- поч. ХХ ст., на фарфоровій фабриці А. Зусмана кінця ХІХ ст., на Будянському фарфоровому заводі 20-40 х рр. ХХ ст. та ін.

В цьому році значний внесок для поповнення основного фонду музею зробили жителі міста та сіл району. Газета «Рідне слово» №48(91) від 28 травня 1942 року випущена Звенигородським гебітскомісаріатомв якій є повідомлення про розстріл Іскрянських підпільників. Поповнилася новими та цікавими експонатами і експозиція «1979 Афганістан 1989». В залі старожитностей додалися предмети побуту - фаянсовий посуд дореволюційного та раннього радянського періоду. В краєзнавчому музеї є експозиція «Грошові знаки країн світу» різних часових періодів, що налічує понад 600 одиниць.

3. Парк Слави.

В роки Великої Вітчизняної війни тисячі шполян захищали рідну землю від німецько-фашистських загарбників, бої за Шполу були особливо жорстокими (це був один із районів Корсунь-Шевченківської битви). На честь загиблих у цій війні у районі зведено безліч обеліски Славита пам’ятників односельчаноам. 27 січня 1944 року 155-а танкова Червонопрапорна бригада під командуванням підполковника І.І.Прошина визволила місто.1698 радянських воїнів загинуло при визволенні нашого району. Близько 10000 наших земляків пішло на фронт, з них - 6361 загинуло. Більше 600 чоловік загинуло лише з однієї Шполи. їх імена викарбовано на Обеліску Слави в Шполянському міському парку. Імена 10 Героїв Радянського Союзу, уродженців району, увічнено в стеллі, встановленій у міському парку Шполи в 2001 році.

Також на території парку встановили пам’ятний знак Героям-ліквідаторам та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, пам’ятний знак Шполянам загиблим у морі, БРДМ та пам’ятна дошка воїнам інтернаціоналістам.

4. Пам’ятник Т.Г. Шевченку.

Автор скульптури Вронський Макар Кіндратович, архітектор Павлова АлісіяПавлівна.Пам’ятник виготовлений Київським творчим виробничим об’єднанням «Художник».

Шевченко Тарас Григорович (9.III.1814 – 10.III.1861) – великий український народний поет, художник, мислитель, революційний демократ.

Як свідчать документи, Т.Г.Шевченко в дитинстві бував у Шполі.

Згідно спогадів його сучасника Ф.Лебединцева, будучи наймитом Г.Кошица, за його дорученням Т.Г. Шевченко їздив на базар до м.Шполи у 1828 році, куди возив на продаж яблука і сливи.Разом з тим відомо, що в 1823 році в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя в Миколаївський жіночий монастир. Спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».

З метою увічнення пам’яті великого українського поета в 1979 році в місті Шполі Т.Г.Шевченкуспоруджено пам’ятник.Бронзова скульптура зображує Великого Кобзаря в повний зріст, без головного убору, в глибокій задумі. Лівою рукою, зігнутою в лікті, підтримує накинуту на плечі свитину, у правій, опущеній вниз – книги. Скульптура встановлена на гранітному постаменті форми зрізаної піраміди. Пам’ятник встановлений на гранітній площадці, до якої ведуть сходи.

5. Садиба Абази (пам’ятка архітектури загальнодержавного значення)

В 1858 році власник Шполянських земель, російський вельможа Олександр Абаза заклав на відстані кількох кілометрів на захід від містечка Шполи дендропарк, а посеред нього збудував кам’яно-цегляний двоповерховий палац у стилі класицизму з елементами модернізму. Будинок має строгий фасад з гладенькою поверхнею стін. До головного корпусу прилягають два симетричні крила, що завершуються вгорі трикутними фонтанами. Центральний вхід до палацу – одноповерховий портик із спарених кам’яних колон, накритих плоскою плитою, на якій розташований балкон другого поверху. Внутрішній вхід до палацу являє собою десять чавунних колон, які утворюють відкриту веранду. Ці колони були виготовлені в Петербурзі в майстерні царя Олександра ІІ, про що свідчить вилите на колонах зображення російської букви „А”, від імені царя – Олександр (по-російськи - Александр). Палац з прилеглою територією Олександр Абаза подарував своїй доньці Пелагеї, коли вона виходила заміж за графа Брусова. В 1920 році палац було націоналізовано. Нині це - одне з приміщень школи-інтернату.

У 80-х роках ХІХ століття прокладалась залізниця з Христинівки до Шполи. Тому в районі Нижньої Дар’ївки було споруджено коштом місцевої поміщиці Пелагеї Урусової два триповерхові будинки нової залізничної станції. Ця станція призначалась для зупинки лише окремих пасажирських потягів, якими приїздили заможні гості до Пелагеї Урусової.

Основні екскурсійні об’єкти:

- Шполянський районний краєзнавчий музей;

- Парк Слави;

- Пам’ятник Т.Г. Шевченку;

- Садиба Абази.

Туристичний маршрут

Лозуватка

1. Виїзд з місця перебування до села Лозуватка.

Лозуватка – давнє село на Черкащині з добрим чорноземом і працьовитими людьми. За переказами, одного разу три брати Черненки під вечір спустились шляхом в ярок, у якому текла річечка, що густо заросла вербами і кущами червоної лози. Брати – чумаки переночували в мальовничій долині, а згодом вирішили залишитись тут на постійне проживання. Вони разом з джурою козацького війська Гегельським вирубали густі лози і збудували з них хати – курені. Від тих лоз і пішла назва села.

2. Екскурсія парком пам’яткою садово-паркового мистецтва «Лозуватський дендропарк»

Лозуватський дендропарк створено в 1969-1970 роках за проектом Івана Гегельського (1918-1997), кандидата біологічних наук, уродженця с. Лозуватка. Вчений за своє життя спроектував 57 парків, а один з проектів подарував односельчанам. А допоміг втілити благородний задум голова колгоспу ім. 1 Травня, на території якого знаходиться дендропарк, М.М.Борозняк. Створено дендропарк на кошти місцевого колгоспу. В цій пам’ятці садово-паркового мистецтва росте 264 видів дерев, в тому числі 60 видів дуба. Серед рідкісних експонатів:

- реліктове гінкго дволопатеве;

- тюльпанове дерево;

- півонія деревовидна;

- тис далекосхідний.

На території парку кілька декоративних ділянок. На дендрологічній зібрано 264 видів рідкісних рослин, екзотичних дерев і кущів. Із ґрунту, вибраного при створенні долини на ділянці, насипано штучні гірки.

В парку розміщено чотири кам’яні пам’ятники, розгалужена система пішохідних доріжок, лавок та альтанок для відпочинку, в центральній частині парку розташований ставок, в центрі якого острів, на якому розміщується місце відпочинку. На гірках споруджено альтанки композитора Я.С. Цегляра – «Сторожова» та «Ластівчине крило». Зелене міжгір’я носить ім’я Івана Ле.

У Лозуватський дендропарк приїжджають гості із різних міст та країн. Залишили тут свій «автограф» і підкорювачі всесвіту. Пам’ятне дерево – тую пірамідальну – посадив космонавт двічі Герой Радянського Союзу Г.Т.Береговий.

3. Час обіду розташувавшись в зоні відпочинку на території парку.

4. Повернення до місця від’їзду.

Туристичний маршрут

Перлина Лебединської землі

1. Виїзд з місця перебування до села Лебедин.

Село Лебедин розкинулося на березірічки Гептурки і вважається найстарішим селом на Шполянщині.За однією з версій Лебедин походить від назви величезного лісового масиву. Вперше ліс Лебединпоказаний на карті Боплана в 17 ст. За місцевою легендою,назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення. Ще одна легенда твердить, що в цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, а особливо лебедів. Тому не виключено,що цей прекрасний птах і дав назву селу.Перша письмова згадка про село знаходяться у так званій Литовській Метриці,де зазначено, що князь Казимир віддав Лебедин Івашку Львовичу на віленському сеймі 1448 р. Так історично склалося, що Лебедин знаходився у власності відомих дворянських родин: українських князів Глинських, польських – Конецьпольських, Любомирських, російських князів та поміщиків Потьомкіна, Висоцького, Лопухіних, Роговських.

Відомо, що в 1823 році в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя в Миколаївський жіночий монастир. Спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».

Важливим у житті села був 1846 рік, коли в Лебедині почалося будівництво цукроварні, а в 1854 році було побудовано рафінацію. В 1902 році пожежа знищила заводи, але брати Бродські побудували новий потужний рафінадний завод, продукція якого цінувалася на міжнародному ринку.

По праву перлиною лебединської землі вважають Свято-Миколаївський жіночий монастир або як його ще називали панський монастир.

2. Огляд вітряка XX ст.

Щойно виявлена пам’ятка культурної спадщини Черкаської області, пам’ятка архітектури та містобудування (XXст.).

Після припинення татаро-турецьких нападів на Україну, в нашому краї теж запанував мир. Це сприяло швидкому господарському освоєнню Шполянщини, кількість населення якої за VIIIстоліття зросла у 20 разів і перевищила 20 000 чоловік, які проживали у більш як 40 населених пунктах. За наступне XIXстоліття населення Шполянщини потроїлось і в 1900 році перевищило 70 000 чоловік. Головним заняттям жителів краю було землеробство, зокрема вирощування зернових. Для їхобробки в кожному селі

3. Огляд Церкви Спаса Преображення Господнього (пам’ятка містобудування і архітектури загальнодержавного значення)

Спасо-Преображенська велика кам’яна церква, що збереглася і до наших днів, була побудована в 1826 році на кошти генерала царської армії, племінника князя Потьомкіна, Миколи Висоцького. Однією з причин побудови церкви вважають значне зростання населення села. В 1961 році радянська влада закрила церкву, а в 1991 році вона почала знову діяти.

4. Відвідування Свято-Миколаївський жіночий монастиря (Дзвіниця монастиря пам’ятка містобудування і архітектури загальнодержавного значення).

У 1779 році в Лебедині з’явилися чотири монахині: Магдалина, Трифілія, Дарія і Февронія, які прибули з розореного турками Молдавського Калитурського Свято-Успенського монастиря, купили за 30 рублів в князя Ксаверія Любомирського, дозвіл на заснування обителі і неподалік Лебедина в лісі започаткували жіночий монастир,який існує і понині. За легендою, про створення монастиря, чотири монахині в пошуках нового місця для життя проходили через Лебединський ліс, зупинилися в ньому на ночівлю і побачили сон, що Святий Миколай благословив їх заснувати тут монастир. Вранці черниці вирішили набрати води з джерела і знайшли біля нього ікону святителя Миколая, що була як благословення Боже.

На місці джерела зараз існують три криниці та купальні для обливання водою. В 1960-х роках німецькі вчені виявили в цій воді надзвичайно великий вміст срібла. Ця вода особливо ефективна для лікування хвороб очей. У ті часи навіть планували побудувати на території монастиря водолікарню.

Спочатку усі монастирські споруди були дерев’яними: дзвіниця (1764р.), Миколаївська та Варваринська церкви(1784р.), але у ХІХ столітті більшу їх частину замінили кам’яними. У 1800 році Миколаївську церкву перебудували, зробивши частину її конструкцій кам’яними. А вже в кінці ХІХ століття вона стала повністю кам’яною. У 1833 році зведено 34-метрову кам’яну прямокутну дзвіницю з колонами тосканського ордену. В 1839 році відбулася перебудова дерев’яної Варваринської церкви, яку зруйнували у радянські часи, але вже у 90-х роках вона знову була відбудована.

У 1929-1941рр. монастир не діяв. Під час німецької окупації його знову відкрили. У 1960 році монастирська община Полтавського Хрестовоздвиженського Монастиря, після закриття, переселилася до Лебединського монастиря, який функціонував до 1961 року.

В 1962році тут влаштували тубдиспансер, а в 1972 році- лікарню для дітей хворих дітей ДЦП.В 1993 році настав час другого відродження Свято-Миколаївської обителі. Тут мешкають 40 сестер. На території розташовані дві церкви Миколаївська(літня) та трьохпрестольна Вознесенська, що включає Варваринську церкву і слугує для проведення служб в холодний період року, каплиця, корпуси келій, та комплекс господарських споруд.

5. Повернення до місця від’їзду.

Основні екскурсійні об’єкти:

- дерев’яний вітряк XX століття;

- Церква Спаса Преображення Господнього;

- Свято-Миколаївський жіночий монастиря

Кiлькiсть переглядiв: 468

Коментарi

  • ghkkll

    2017-04-02 08:05:57

    заказать продвижение интернет ресурса логин скайпа pokras77777...