«Мова наша – серце наше»

2017-11-09

“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу –

це його мова, ота жива схованка людського духу,

його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя,

і свої сподіванки, розум, досвід, почування.”

Панас Мирний

День української писемності та мови відзначають 9 листопада. Це свято було встановлено указом президента України в 1997 році і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова, він став прабатьком української писемної мови. Існують версії, що раніше на території України застосовували кілька видів писемності, деякі з них використовували грецьку абетку або латиницю. Сучасний алфавіт української мови здебільшого складається з аналогів грецьких літер і декількох слов’янських знаків, однак раніше, крім кирилиці, використовувалася так звана глаголиця.

Традиційно цього дня всіх українців запрошують написати Всеукраїнський диктант національної єдності і перевірити свої знання. Уже другий рік поспіль інформаційне агентство «ВиЧЕрпно» з метою популяризації української мови та щоб показати, що нею послуговуватися модно, теж влаштовує диктант для усіх охочих перевірити свої знання. Працівники районної бібліотеки приєднались до написання диктанту з української мови «Знаємо українську», що дає змогу підтвердити або ж покращити свої результати знання української мови.

Бібліотеки в цей день організовують: день інформації «День української писемності та мови»; каскад інформаційних повідомлень «О слово рідне! України слава! Богдана мудрість і Тараса заповіт»; літературна подорож «Мова кожного народу, неповторна і — своя»; музично-поетична акварель «О рідне слово, що без тебе я?»; поетичний альбом « Рідну мову, синку, завжди бережи»,бібліофреш «Я так люблю тебе, моя співуча українська мово!», перегляд відеороликів «Мова наша калинова» та ін..

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.